Колекції творів мистецтва у швейцарських «фріпортах» з погляду швейцарського митного законодавства, ПДВ і законодавства про культурні цінності

Який режим зберігання

Швейцарське митне законодавство передбачає два види митного зберігання, які мають значення для колекціонера, і «фріпорт» — це торгова назва одного з них. Безмитний склад (Zollfreilager) — це частина митної території або приміщення в її межах, що перебувають під митним наглядом і відокремлені від решти території, де можуть зберігатися товари, які не пройшли митного оформлення; товари, що там зберігаються, не підлягають ні ввізному миту, ні заходам торговельної політики, і зберігати їх можна необмежений час (Митний закон (Zollgesetz, ZG), ст. 62(1) і (3) та ст. 65(2)). Оператору потрібна ліцензія, одна з умов якої полягає в тому, що склад у принципі відкритий для всіх на рівних умовах (ст. 64(2)(c)); він повинен вести реєстр своїх орендарів і поклажодавців та інвентарний облік (Bestandesaufzeichnungen) усіх чутливих товарів (sensible Waren), що зберігаються, — обов’язок, який ліцензія може перекласти на поклажодавця (ст. 66; Митна постанова (Zollverordnung, ZV), ст. 182 і 183). Культурні цінності у значенні Закону про міжнародне переміщення культурних цінностей (Kulturgütertransfergesetz, KGTG) входять до переліку чутливих товарів (Митна постанова, Додаток 2, п. 14), тому твір мистецтва, який є культурною цінністю, при розміщенні на зберігання декларують із зазначенням імені та адреси поклажодавця (ст. 178a приписує електронне декларування; митний орган зазначає, що до появи електронного подання використовується паперова форма 11.95) і вносять до інвентарного обліку, у якому фіксують, серед іншого, ім’я та адресу власника товарів, країну походження, опис, ідентифікаційні ознаки та вартість (ст. 184(1)). Відкритий митний склад (offenes Zolllager) — це другий режим: місце, затверджене митним органом, у якому ліцензований оператор зберігає не оформлені митницею товари, власні або чужі, з інвентарним обліком усього, що зберігається (Митний закон, статті з 50 по 57). Юридична різниця для колекціонера невелика; практична різниця полягає в тому, хто керує складом і на яких умовах. В обох випадках товари залишаються не оформленими митницею, оператор відповідає перед митним органом за їхню наявність, а права власника є такими, якими їх визначають договір і швейцарське речове право.

Дві речі, якими склад не є. Він не перебуває за межами Швейцарії: Митний закон називає безмитні склади частинами митної території, а Закон про ПДВ (Mehrwertsteuergesetz, MWSTG) розглядає їх як територію Швейцарії. І його правова основа змінюється: 20 червня 2025 р. парламент ухвалив повний перегляд митного законодавства, і референдуму не було ініційовано, але нові закони набирають чинності лише разом зі своїми постановами, щодо яких Федеральна рада 14 жовтня 2026 р. відкрила публічні консультації, що тривають по 28 січня 2027 р.; Митний закон і Митна постанова, на які тут робляться посилання, застосовуються на дату цього огляду, а датою перегляду цього матеріалу є набрання чинності новими законами.

Мито і податок: відстрочено, а не звільнено

У митному законодавстві «ввезення» означає випуск товарів у вільний обіг (Митний закон, ст. 6(g)). Митний борг виникає, коли митниця приймає декларацію на такий випуск або коли товари вилучають із безмитного складу без декларації (ст. 69(a) і (d)), а до боржників належать особа, яка ввозить товари, декларант і особа, за рахунок якої їх ввозять (ст. 70(2)). ПДВ при ввезенні (Einfuhrsteuer) підпорядкований тій самій схемі: Закон про ПДВ оподатковує ввезення предметів (ст. 52(1)(a)), поширює митне законодавство на податок при ввезенні (ст. 50) і передбачає, що борг із цього податку виникає одночасно з митним боргом (ст. 56(1)). Отже, поки твір перебуває на складі, не належить сплачувати ні мито, ні ПДВ при ввезенні; при випуску підлягають сплаті мито за тарифом, якщо таке передбачено, і ПДВ при ввезенні за ставкою 8,1 % (ст. 55(1)), причому податок обчислюють із зустрічного надання, якщо твір ввозять на виконання договору купівлі-продажу, а в інших випадках — з його ринкової вартості, в обох випадках з урахуванням витрат на перевезення до місця призначення у Швейцарії (ст. 54(1)(a) і (g) та (3)). Закон звільняє від податку ввезення творів мистецтва, створених особисто живописцями або скульпторами і ввезених ними або від їхнього імені (ст. 53(1)(c)); митний орган зазначає, що для звільнення потрібні всі три умови разом, і за текстом закону воно не поширюється на колекціонера, який ввозить твір, куплений у галереї, оскільки твір ввозить не митець і не від його імені.

Продаж твору під час зберігання є постачанням на території Швейцарії, оскільки склад є територією Швейцарії для цілей ПДВ (ст. 3(a)), а місцем постачання товарів є місце, де перебувають товари (ст. 7(1)(a)); у принципі він оподатковується, якщо продавець є платником податку, і звільняється від податку, якщо товари доказово перебувають під митним наглядом унаслідок зберігання в безмитному складі і не втратили цього статусу зі зворотною дією (ст. 23(2)(3bis)); для відкритого митного складу звільнення передбачене ст. 23(2)(3), яка вимагає, щоб товари перебували під митним наглядом у процедурі складування і щоб процедуру було завершено належним чином або з подальшого дозволу митного органу. Ніщо з цього не говорить про податок на доходи, податок на майно чи податок на спадщину власника в країні його проживання. Місце зберігання твору не визначає, де і як оподатковується його власник: швейцарське митне зберігання не встановлює і не скасовує податкових зобов’язань в інших юрисдикціях, а місцезнаходження та переміщення твору самі можуть мати значення для цих податків, якими займаються податкові консультанти власника.

Культурні цінності: зберігання і є ввезенням

Закон про міжнародне переміщення культурних цінностей вживає слово «ввезення» у власному значенні, і митний склад його не відкладає. Культурна цінність за Законом — це майно, яке з релігійних або світських міркувань має значення для археології, доісторичного періоду, історії, літератури, мистецтва чи науки і належить до однієї з категорій ст. 1 Конвенції ЮНЕСКО 1970 року (ст. 2(1)); до цих категорій входять картини, живопис і малюнки, виконані повністю вручну, оригінальна скульптура та оригінальні естампи, а також предмети старовини віком понад сто років. Критерій є кумулятивним, роз’яснення Федерального відомства культури (Bundesamt für Kultur) покладають оцінку на декларанта щодо кожного об’єкта окремо, і сучасна картина не випадає з визначення лише через дату свого створення. Зберігання культурних цінностей у митних складах вважається ввезенням у значенні Закону (ст. 19(3)), а Постанова про міжнародне переміщення культурних цінностей (KGTV) вимагає від особи, відповідальної за декларування, письмово повідомити митницю про зберігання у відкритому митному складі, складі для масових вантажів або безмитному складі з даними, приписаними для будь-якого ввезення (ст. 26); митний орган зазначає, що повідомлення подають на його формі 11.95. З 1 січня 2026 р. цими даними є тип об’єкта, місце вироблення чи знахідки, датування та розміри об’єкта, зазначення того, що це культурна цінність, і того, чи потрібен дозвіл, окремо для кожного предмета в разі збірних відправлень, а неповні декларації відхиляють (ст. 25 у редакції Постанови від 15 жовтня 2025 р., AS 2025 634, яка не містить перехідного періоду). Незазначення або неправдиве зазначення відомостей про культурну цінність у митній декларації при ввезенні, транзиті чи вивезенні є кримінальним правопорушенням, що карається позбавленням волі на строк до одного року або штрафом, а в разі необережності — штрафом до 20 000 швейцарських франків (Закон, ст. 24(1)(cbis) і (2)).

Обов’язки належної перевірки за Законом покладено на торговців, а не на колекціонера. Особи, які займаються торгівлею предметами мистецтва та аукціонною діяльністю, можуть передавати культурні цінності лише тоді, коли за обставинами можуть виходити з того, що їх не було викрадено, втрачено проти волі власника чи отримано внаслідок незаконних розкопок і не було незаконно ввезено; вони повинні встановити особу постачальника або продавця та отримати письмову заяву про право розпорядження, інформувати клієнтів про правила ввезення та вивезення договірних держав, вести облік походження, контрагента, опису та ціни і зберігати записи та підтвердні документи 30 років (ст. 16); ці обов’язки відпадають, якщо купівельна ціна або оціночна вартість нижча за 5 000 швейцарських франків, за винятком результатів археологічних чи палеонтологічних розкопок або відкриттів, фрагментів історичних пам’яток і знахідок з місць розкопок, а також етнологічних культурних цінностей, зокрема предметів, що використовуються в сакральних або світських обрядах (Постанова, ст. 16(2) і (3) у редакції, чинній з 1 січня 2026 р.). Перегляд Постанови 2026 року посилив вимоги до того, що мають отримати торговці: підтвердження особи за доказовими документами, підписану заяву із зазначенням власника, письмову інформацію для клієнта про правила ввезення та вивезення, яку клієнт підписує, і змістовні фотографії (статті з 17 по 19). Іноземний дилер для цих цілей «займається торгівлею предметами мистецтва», якщо здійснив понад десять операцій з культурними цінностями з оборотом понад 100 000 швейцарських франків за календарний рік (Постанова, ст. 1(e)). Отже, колекціонер, який продає дилерові твір, що зберігається на складі, підписує заяву дилера як зазначений власник (Постанова, ст. 18), а для досьє дилера фотографують твір, а не колекціонера (ст. 19(1)(abis)); колекціонер, який просто володіє твором і нічого не робить, не має обов’язків за ст. 16. Що залишається за колекціонером — це ризик за ст. 24 щодо декларації та за ст. 20, яка зобов’язує органи кримінального переслідування вилучати культурні цінності, щодо яких є підозра, що їх викрадено, втрачено проти волі власника або незаконно ввезено, а також можливість вимоги про повернення з боку держави вивезення, якщо ввезення порушило двосторонню угоду або надзвичайний захід Федеральної ради; така вимога припиняється через один рік після того, як держава дізналася, де і в кого перебуває об’єкт, і щонайпізніше через 30 років після незаконного вивезення (ст. 2(5), 7, 8 і 9). Митне зберігання не вирішує жодного з цих питань; інвентарний облік фіксує ім’я власника, але не встановлює права власності, а митний орган зазначає, що не бере на себе відповідальності за товари на зберіганні. Зміни, чинні з 1 березня 2026 р., додали до Закону комісію з культурної спадщини з обтяженою історією, яка за заявою і за згодою сторін надає в окремих випадках необов’язкові рекомендації щодо культурних цінностей, походження або належність яких викликає питання через передачі в контексті націонал-соціалізму або колоніалізму (ст. 2(2bis) і ст. 18a); для твору з прогалиною у провенансі за ті роки комісія тепер є частиною швейцарської картини.

Що має врегулювати договір зберігання

Швейцарське право передбачає договір зберігання, за яким зберігач зобов’язується прийняти довірену йому рухому річ і зберігати її в безпечному місці (Зобов’язальний кодекс Швейцарії (OR), ст. 472), обов’язок дбайливості складського зберігача (Lagerhalter) на кшталт обов’язку комісіонера (ст. 483), право притримання товарів для забезпечення плати зберігачу доти, доки він володіє товарами або може розпоряджатися ними через складське свідоцтво (ст. 485(3)), і, якщо зберігач уповноважений їх видавати, складські свідоцтва, які є цінними паперами на видачу товарів (ст. 482). Решту узгоджують сторони, і так має бути. Стороною договору має бути власник або структура, власність якої задокументована, щоб митний інвентарний облік, договір і документи про право власності говорили одне й те саме. У договорі слід зазначити, хто і в якій формі може давати вказівки про видачу, і зобов’язати зберігача не виконувати жодних інших; слід зафіксувати заявлену вартість, оскільки стандартні умови зберігачів зазвичай обмежують нею відповідальність, і страхування: чиє і від чого; слід надати власникові та будь-якому кредиторові доступ для огляду та складання звітів про стан; і слід врегулювати, що станеться в разі неплатоспроможності зберігача. У швейцарському провадженні про банкрутство конкурсне управління вирішує питання про видачу речей, на які претендує третя особа, і, якщо вважає вимогу необґрунтованою, встановлює строк 20 днів для подання позову за місцем провадження про банкрутство, після спливу якого вимога втрачається (Закон про стягнення боргів і банкрутство (SchKG), ст. 242); доказами власника є договір, інвентарний облік і ланцюг документів, що стоять за ними. Це узгоджені сторонами засоби захисту; право притримання та процедура банкрутства — імперативна рамка, а стандартні умови зберігача слід перевірити за швейцарським правом до підписання.

Що змінюється при продажу або фінансуванні

Продаж твору під час його зберігання зачіпає три групи правил. Договір купівлі-продажу регулюється правом, яке обирають сторони (Закон про міжнародне приватне право (IPRG), ст. 116), а за відсутності вибору — правом країни осідку продавця або місця проведення швейцарського аукціону згідно з Гаазькою конвенцією від 15 червня 1955 р. (ст. 118); якщо продавець і покупець мають комерційні підприємства в різних Договірних державах, комерційний продаж підпадає під Віденську конвенцію про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (CISG), якщо договір її не виключає, і за цією Конвенцією ризик переходить тоді, коли покупець приймає товар, а не з укладенням договору (ст. 1, 2, 6 і 69). Перехід права власності регулюється швейцарським правом як правом місця, де перебуває твір (ст. 100 Закону про міжнародне приватне право), за яким право власності на рухому річ переходить через передання володіння (Цивільний кодекс Швейцарії (ZGB), ст. 714(1)), у цьому разі, коли зберігач залишається володільцем, — через повідомлення продавця зберігачу про те, що відтепер він володіє річчю для покупця (Besitzanweisung; ст. 924); а якщо продаж регулюється внутрішнім швейцарським правом, вигоди та ризик переходять з укладенням договору, якщо особливі обставини або домовленість не передбачають іншого (Зобов’язальний кодекс Швейцарії, ст. 185(1)), і договір має перенести цей момент на момент оплати. Митний інвентарний облік фіксує ім’я та адресу власника (Митна постанова, ст. 184(1)(c)), а інструкція митного органу вимагає повної адреси поточного власника та внесення змін при зміні власника; наслідки щодо ПДВ — як зазначено вище; а якщо покупець або продавець є торговцем, до передачі застосовуються обов’язки за ст. 16 і заява 2026 року. Ніщо не переміщується, і нічого не потрібно декларувати за Законом про міжнародне переміщення культурних цінностей, оскільки твір ані ввозиться, ані вивозиться.

Саме при фінансуванні склад визначає позицію кредитора. За швейцарським правом рухому річ можна передати в заставу (застава рухомої речі, Faustpfand), якщо закон не передбачає винятку, лише через передання володіння нею заставодержателю, і застава не виникає, доки заставодавець зберігає виключну владу над річчю (Цивільний кодекс Швейцарії, ст. 884(1) і (3)); передача права власності, за якої річ залишається у відчужувача, не має сили щодо третіх осіб, якщо її мета — поставити їх у невигідне становище або обійти правила про заставу (ст. 717). Кредитор у Нью-Йорку може оформити кредит за правом штату Нью-Йорк і подати повідомлення про фінансування (financing statement) за місцезнаходженням позичальника, але щодо твору в Женеві таке подання не передає володіння. Забезпечення, яке має силу у Швейцарії, кредитор отримує тоді, коли зберігач володіє твором для кредитора за тристоронньою домовленістю, узгодженою зі швейцарськими юристами, за якою видача відбувається за вказівкою кредитора; зберігач протиставить кредиторові своє право притримання щодо належної йому плати (Зобов’язальний кодекс Швейцарії, ст. 485(3)), тож його черговість і будь-яка відмова від нього мають бути врегульовані в тристоронній угоді; а інвентарний облік показує власника, а не заставодержателя, тому документація кредитора є доказом його права. Аналіз за правом Нью-Йорка, від виникнення (attachment) через чотиримісячний строк при переміщенні до правил звернення стягнення, від яких можна відмовитися лише після невиконання (default), викладено в нашому огляді щодо кредитування під забезпечення творами мистецтва; швейцарська сторона — така, як викладено тут.

Що відбувається, коли твір залишає склад

Чотири виходи, чотири процедури. Випуск у Швейцарію, щоб повісити твір у будинку в Цюриху, є ввезенням у митному сенсі: декларацію приймають, виникають митний борг і ПДВ при ввезенні (Митний закон, ст. 69; Закон про ПДВ, ст. 56(1)), а декларацію щодо культурної цінності подають із повними даними. Для позички на виставку в межах Швейцарії можна натомість використати тимчасове ввезення, за якого ввізне мито нараховують з умовним обов’язком сплати, забезпечують ідентичність товарів і фіксують строк та мету (Митний закон, ст. 9 і ст. 58); роз’яснення митного органу визнають виставки та продаж на пробу допустимими цілями і вимагають нової декларації при зміні мети, користувача або власника, а твір, позичений із договірної держави швейцарському музею, може бути охоплений гарантією повернення, за якої приватні особи та органи влади не можуть заявляти вимог щодо об’єкта, поки він перебуває у Швейцарії (Закон, статті з 10 по 13); чи можна поширити цю гарантію на твір, який уже зберігається у Швейцарії, — це питання до Федерального відомства культури, а не припущення. Реекспорт до Лондона чи Парижа або відправлення до Нью-Йорка — це транзит за межі митної території з експортною декларацією, що містить дані про культурну цінність (Постанова, ст. 25); федеральний дозвіл на вивезення не потрібен, якщо об’єкт не внесено до Федерального реєстру, який містить майно Конфедерації і з якого можливе лише тимчасове вивезення (Закон, ст. 3 і 5); кантональні реєстри можуть передбачати вимогу кантонального дозволу (Закон, ст. 4; Постанова, ст. 24(2)), а митний орган зазначає, що кантональні обмеження загалом не поширюються на іноземні культурні цінності. Товари, оформлені на вивезення і потім розміщені в безмитному складі, повинні залишити митну територію протягом шести місяців від прийняття експортної декларації; за заявою цей строк можна продовжити щонайбільше три рази по шість місяців, а подальше продовження можливе лише у випадках особливих труднощів, перелічених у ст. 157(4) (Митна постанова, ст. 157, що застосовується до безмитних складів згідно зі ст. 179); колекціонер, який вивозить твір на папері, а тримає його в Женеві, перебуває під дією цього строку.

З прибуттям діє право місця призначення, і обирає його не громадянство покупця, а маршрут і процедура. Для Нью-Йорка оригінальні картини, малюнки та пастелі, виконані повністю вручну, ввозять за товарною позицією 9701 Harmonized Tariff Schedule (гармонізованого митного тарифу США) із загальною ставкою мита «безмитно» (free). Заходи за Section 301, чинні з 24 липня 2026 р., додають мито на товари шістдесяти економік, серед них Швейцарії — у розмірі 12,5 % за вирахуванням ставки режиму найбільшого сприяння, з урахуванням винятків; за тарифом у редакції на дату цього огляду позиція 9903.05.92 зберігає «твори мистецтва» (artworks) у межах винятку для інформаційних матеріалів (informational materials) за звичайною ставкою, а опублікований перелік CBP від 23 липня 2026 р. (CSMS 69326983) відносить підпозиції групи 97, з 9701.21.00 по 9706.90.00, до позиції винятку 9903.05.86 (обидва прочитано 19 жовтня 2026 р.). Додаткове мито, якщо воно застосовується, залежить від походження твору, а не від країни, де він зберігався. Цю позицію має підтвердити ліцензований митний брокер за чинним тарифом перед відправленням, разом із вимогою формальної декларації (formal entry) для вартості понад 2 500 доларів США (19 CFR 143.21(a)), обмеженнями на ввезення культурних цінностей за 19 CFR 12.104 і наступними положеннями щодо визначених археологічних та етнологічних матеріалів, а також питанням податку на використання (use tax) на рівні штату, яким має займатися американський податковий консультант. Відправлення до Лондона або до Європейського Союзу порушує питання власних правил місця призначення щодо ввезення культурних цінностей, які виходять за межі цього огляду.

Що це означає для вас

• «Ввезення» має два значення, і значення за законодавством про культурні цінності спрацьовує вже на порозі складу. Мито та ПДВ відкладено до випуску (Митний закон, ст. 6(g), 62(3) і 69; Закон про ПДВ, ст. 56); зберігання культурної цінності в митному складі вже є ввезенням за Законом про міжнародне переміщення культурних цінностей і підлягає повідомленню з даними, які застосовуються з 1 січня 2026 р. (Закон, ст. 19(3); Постанова, ст. 25 і 26). Відсутня або неправдива декларація є кримінальним правопорушенням (Закон, ст. 24).
• Склад — це територія Швейцарії, а не звільнення від податків. Під час зберігання ні ввізне мито, ні ПДВ не сплачуються; при випуску — ПДВ при ввезенні за ставкою 8,1 %; продаж під час зберігання є постачанням на території Швейцарії; для продавця, який є платником податку, він звільнений від податку за ст. 23(2)(3bis) Закону про ПДВ, якщо товари доказово перебувають під митним наглядом на складі. Ніщо на складі не вирішує податкової позиції власника в інших юрисдикціях.
• Перегляд 2026 року змінив те, що дилер повинен отримати від колекціонера, який продає. Підтвердження особи за документами, підписана заява із зазначенням власника, письмова інформація про правила ввезення та вивезення, яку клієнт підписує, фотографії, а також датування та розміри в кожній митній декларації, без пільгового періоду (Постанова, статті з 17 по 19 і 25, чинні з 1 січня 2026 р.). Поріг 5 000 швейцарських франків і 30-річний строк зберігання документів не змінилися.
• Зберігання не визначає ні права власності, ні провенансу. Інвентарний облік фіксує ім’я та адресу власника (Митна постанова, ст. 184); він нічого не встановлює. Вимога держави про повернення (Закон, ст. 9), вилучення за підозрою (ст. 20) і, з 1 березня 2026 р., комісія з культурної спадщини з обтяженою історією (ст. 18a) діють незалежно від митного статусу.
• Складайте договір зберігання так, ніби зберігач збанкрутує. Право притримання зберігача та процедура видачі речі третій особі в банкрутстві — імперативна рамка (Зобов’язальний кодекс Швейцарії, ст. 485(3); SchKG, ст. 242); сторона договору, вказівки про видачу, заявлена вартість, страхування, доступ і контроль кредитора узгоджуються сторонами і мають бути погоджені зі швейцарськими юристами з огляду на стандартні умови зберігача.
• Забезпечення кредитора у Швейцарії — це володіння. Застава рухомої речі потребує передання володіння і не виникає, доки власник зберігає виключну владу над річчю (Цивільний кодекс Швейцарії, ст. 884); речові права слідують за твором (Закон про міжнародне приватне право, ст. 100). Нью-йоркське подання — для нью-йоркської сторони; володіння зберігача для кредитора — швейцарська сторона.
• Виходи — це процедури зі строками. Випуск, тимчасове ввезення, реекспорт і шестимісячний строк для товарів, оформлених на вивезення, мають кожен свої правила (Митний закон, ст. 9, 58 і 69; Митна постанова, ст. 157 і 179); митне оформлення в США залежить від походження твору та тарифу на день ввезення і має бути підтверджене з брокером. Митні закони, ухвалені в червні 2025 року, ще не набрали чинності; цей огляд належить переглянути, коли вони наберуть чинності.

Isak Legal консультує колекціонерів, сімейні офіси, кредиторів і підприємства арт-ринку з питань зберігання, продажу, фінансування та переміщення творів, що перебувають у Швейцарії, щодо декларацій про культурні цінності та митних декларацій, яких вимагає кожен крок, і щодо договорів, які їх супроводжують: за швейцарським правом, зі швейцарським адвокатом, внесеним до реєстру, там, де цього вимагає швейцарське право, і з фахівцями з митних і податкових питань у тому, що залежить від них. Докладніше на наших сторінках Арт-право і Швейцарія, або зв’яжіться з нами.

Цей огляд призначений виключно для загального ознайомлення, відображає стан справ на 20 жовтня 2026 р., не є юридичною консультацією та не створює відносин між юристом і клієнтом. Законодавчу позицію взято з Митного закону (SR 631.0), Митної постанови (SR 631.01), Закону про ПДВ (SR 641.20), Закону про міжнародне переміщення культурних цінностей (SR 444.1) та Постанови до нього (SR 444.11), Цивільного кодексу Швейцарії (SR 210), Зобов’язального кодексу Швейцарії (SR 220), Закону про міжнародне приватне право (SR 291) і Закону про стягнення боргів і банкрутство (SR 281.1) у німецьких текстах, опублікованих на Fedlex; англійські переклади не мають юридичної сили. Сторінки, форми та інструкції митного органу і Федерального відомства культури (R-10-30, R-10-50, R-60-2.7), а також переліки CBP є роз’ясненнями і за рангом стоять нижче від цих актів; позицію щодо тарифу США взято з Harmonized Tariff Schedule і Federal Register станом на дату цього огляду. Перш ніж діяти, перевірте чинні тексти за офіційними джерелами, посилання на які наведено вище. Щоб отримати консультацію щодо конкретного питання, зв’яжіться з нами.